Звернення Президента України з нагоди Дня Державного Прапора

Шановні наші воїни! Дорогі гості України! Шановні наші друзі! Шановні присутні!
Дорогий народе України!

Сьогодні важливий день – день нашого важливого українського символу, нашого дійсно оберега, день дуже сильної емоції. Це тепло, яке відчуваєш, коли ти вдома або коли в будь-якому куточку землі ти впізнаєш своїх і своє – впізнаєш за двома кольорами: українського серця та душі, яким присвячено саме цей день – День Державного Прапора України.

В ці урочисті дні напередодні 35-ї річниці відновлення незалежності України разом з нами багато наших друзів: численні міжнародні партнери, високі та поважні гості. Я хочу подякувати кожному й кожній з вас за те, що у такий дуже важливий день для всіх нас ви тут, ви в Києві, в нашій столиці, ви в Україні, ви з нашим народом, на нашому боці.

І сьогодні на цій церемонії є ще один, особливий «гість». Він був свідком та учасником великого дня – 24 серпня 1991 року. Це той самий історичний прапор, відомий зараз як Прапор Незалежності, який внесли до нашого парламенту в перші миті після відновлення незалежності України. І це не просто символічний жест чи красива акція. Це про вміння українців берегти і не боятися.

Сімдесят років «совка» не стерли пам’ять нашого народу – не стерли пам’ять народу про те, який прапор є справжнім для всіх нас, для всіх українців. Знання про цей державний символ берегли від козацької доби та УНР до саме того дня у 1991 році. Коли було неможливим те, що сьогодні є нормою, і майже кожен має український прапор в себе вдома. А 35 років тому не можна було зайти у будь-який сувенірний магазин і придбати наш прапор. Його шили вручну. Спершу не могли знайти синю тканину, потім ніде не було жовтого полотна, а коли все знайшли, цей прапор шили вночі, підпільно, під загрозою покарання.

Але врешті Україні, українцям вдалося. Незалежність було відновлено. Синьо-жовтий прапор внесли в Раду, в наш парламент. І вже згодом тисячі українських прапорів замайоріли в Києві, Одесі, Львові, Харкові, Дніпрі, на Донбасі та в Криму – по всій незалежній і єдиній Україні.

І так було десятки років. Але декого це дуже сильно дратувало. Для Росії і Путіна весь цей час – наш прапор, наші кольори, саме існування України – це найбільший подразник. Це хвилює їх набагато більше, ніж власні внутрішні питання та проблеми мільйонів росіян.

Тож у 2014-му та в лютому 2022-го Росія напала, аби забрати у нас цей прапор, наші символи, нашу свободу і незалежність, вони прийшли забрати наше все.

Росія не залишає цих прагнень. Масові, дійсно масові удари, терор, вбивства – всім цим рухає маніакальна мрія однієї людини, щоб України не існувало. Кремль схиблений на цьому. Але зрештою програє саме через це. Нерозуміння України, нерозуміння її людей, нерозуміння, що чим більший тиск, тим сильніший наш спротив – був і є. Бо для нас життя без України не життя, неволя України – це не варіант. Тож всі українці б’ються ще дужче. Не віддають державу, захищають свою незалежність, захищають Україну та всю Європу і роблять це так, що сьогодні кожен і в Європі, і у всьому світі знає: синій і жовтий – це кольори України, кольори наших людей, кольори нашої сміливості. Український прапор – це прапор сили, стійкості, свободи і перемоги життя.

Ми боремось за це стільки років, ми боремось за це 1642 дні повномасштабної війни. І в кожен із цих днів, включаючи сьогодні, поруч з нами у спільній боротьбі, підтримуючи і допомагаючи нам, наші справжні друзі і партнери.

Всі, кого я неймовірно радий бачити зараз тут, дійсно наші друзі, наші брати і сестри з нордичних та балтійських країн. Лідери Фінляндії, Данії, Норвегії, Литви, Латвії, Естонії. Сьогодні ми стоїмо тут разом. Дякуємо вам. Дякуємо за підтримку. Дякуємо за те, що наші держави разом. Наші прапори поруч один з одним. Наші народи пліч-о-пліч. І я хочу подякувати вам, друзі! Це безцінно для України, для наших людей і нашої незалежності.

Дорогі українці, дорогі наші українки!

Наш державний прапор – наше синьо-жовте джерело сили і духу – з нами зараз і з нами завжди. В усі найважливіші миті життя незалежної України: у важкі і радісні, у хвилини щастя і болю, в боях на фронті, в полоні, у тимчасовій окупації і в час, коли Україна повертає своє, коли наші люди у звільнених містах і селах зустрічають своїх воїнів – словами подяки, очима, повними сліз щастя, і саме цим нашим прапором. Він з нами в моменти всіх перемог України. Нехай головною з них стане перемога миру на нашій землі!

Нехай наш прапор в небі бачить Бог і допомагає нам на цьому дійсно справедливому і дуже важкому шляху – шляху до здобуття Україною миру.

Нехай це станеться. Нехай Україна гордо рухається вгору і розправляє плечі, як ось цей наш найбільший прапор України, найбільший прапор нашої держави, який ми підіймаємо сьогодні тут, біля України-матері.

І я хотів би, щоб ми зараз пам’ятали нашу силу, наших героїв – тих, хто назавжди залишиться в пам’яті і в історії нашої держави, – і вшанували хвилиною мовчання пам’ять усіх загиблих під час війни.

Слава всім, хто захищає наш державний прапор!

Вічна пам’ять всім, хто зробив це ціною життя.

Честь і шана українському війську та всьому нашому народу!

Слава Україні!