Налаштування доступності 
Пошук
Борзов – губернатор війни. Хоча офіційну назву його посади змінило 24 лютого: з голови облдержадміністрації на начальника обласної військової адміністрації.
Саме Борзов змінює історію Вінниччини. Без вихідних. Разом з нами – з вінничанами.
Ми уже звикли до повітряних тривог. Але сирени ще нагадують про ранок війни у столиці та оповіщення по області: перше — о 7.05, друге — о 15.25…
Вінницькі бізнесмени вирахували суму, яку їм не шкода віддати як винагороду за знищений танк в області.
В останні дні лютого на вулицях Вінниці майже не було людей…
А на міжнародних трасах були довгі затори. Українці тікали від війни. Хтось проїжджав транзитом, хтось зупинявся — на день-два…
«Всього Вінниччина прийняла 600 тисяч, перший місяць — по 15 тисяч осіб за добу», — розповідає Сергій Борзов. — Майже 180 тисяч так і залишились жити в нашій області. Біженці, переселенці, евакуйовані… Це ті, кому нема куди повернутись або ще не на часі…
Переїхали 8 закладів освіти, з яких 3 — національні університети з Харкова. Держава допомогла перевезти виробничі потужності 41 підприємства – сюди релокували свій бізнес харків’яни, кияни…
Вони їхали до нас, а ми вагонами відправляли продуктові набори у міста, які бомбив ворог. Лише з березня по липень Вінницька обласна військова адміністрація передала регіонам-партнерам товарів на 133 мільйони гривень – Київ, Дніпро, Харків… Тепер фури їдуть у Херсон.
Продовольча безпека України була і залишається на вінничанах. Тому у нас «переможні жнива-2022». За словами Сергія Борзова, до нового року аграрії мають зібрати всю кукурудзу – «дощі на заваді, тому поки 98% урожаю-2022».
Про гучні кадрові зміни в області під час війни, про каву з KARAYA та про те, як війна змінила життя регіону і самого Сергія Борзова – в ексклюзивному інтерв’ю для «33-го каналу».
Блекаут на кілька годин і Ладижин у надзвичаному стані
– У квітні Володимир Зеленський сказав, що постарів і змінився «від усієї цієї мудрості», якої ніколи не бажав. Як змінились Ви?
– Став більш відповідальним. Почав наперед продумувати всі моменти, моделювати всі можливі сценарії, щоб розуміти, як діяти у випадках А, В, С, Д…
Бо, як сказав президент перед Конгресом США, «це битва не тільки за землю, не тільки за життя, свободу й безпеку українців — це битва за те, у якому світі житимуть наші діти й онуки та їхні діти й онуки». Оце мають усвідомити усі.
– Наші діти війни вже знають нові значення слова «бавовна», і вінничани відчули, що таке «блекаут»… А в Ладижині досі надзвичайний стан. Як довго ще?
– Ситуація в Україні нестабільна через регулярні ракетні обстріли рашистів. Це вони звітують про військову спецоперацію, але трансформатор – це не військовий об’єкт. Це об’єкт забезпечення світлом людей, підприємства, лікарні, школи, дитячі садочки…
Але вони завжди були підлі, завжди брехали, завжди з ними не можна домовлятись. Я підтримую Володимира Зеленського, що сідати за стіл переговорів немає сенсу, бо в найкритичніший момент вони брешуть. Оце й є їхня політика.
Прикро, але міський голова Ладижина Коломєйцев, якого обирали 7 разів поспіль (а це 20 років!), під час війни втік. Я вважаю, що він не поїхав, а втік. Можливо, знав, що буде війна, і поїхав. Не повернувся — ковід, Таїланд… Це з відомої мені інформації. Можливо, чекав приходу рашистів, щоб не виконувати рішення української влади.
Я коли 29 листопада приїхав у Ладижин після введення там надзвичайного стану, зайшов в кабінет мера. Сфотографував книгу, де цитата Коломєйцева про путіна – захоплюється ним… Не розумію, як мер зміг виїхати під час війни?.. У нього в закладі харчування була фотографія з Калашниковим – конструктором автомата, ще й фото із російським військовослужбовцем – шеврон рф… Я передав ці фото СБУ, тому що це неприпустимо.
Чому надзвичайний стан у Ладижині? Тенденції міської влади Ладижина зрозумілі. Виконуючий обов’язки мера намагався зробити деякі речі, щоб виправити ситуацію. А проблема там серйозна, тому в нього не вийшло. Я побачив, що сам він не в змозі справитись, тоді зібрали обласну комісію з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. 18 тисяч жителів залишились без тепла, коли на вулиці мінусова температура! Ввели «надзвичайний стан воєнного характеру», визначили керівника робіт. І вже тоді військова адміністрація почала діяти — запустили роботи з відновлення опалення міста.
– Невже міська влада нічого не робила?
– Щось робила. Але жодної диверсифікації з першого дня війни стосовно опалення в місті не було. Можна було зробити газове опалення, твердопаливне, є ж приклади в області, навіть облтеплоенерго використовує альтернативне опалення. В Ладижині про це ніхто не задумувався. Але ж мова про ціле місто, і воно заможне (!) – бюджет наповнюють ДТЕК, МХП… Це не та громада, де недостатнє бюджетне фінансування.
– Що сьогодні? Роботи ведуться, хоч і не так, як хотілось би.
– Чи була протидія? Трішки була. Я особисто брав участь у засіданні міськради, спілкувався із місцевими депутатами. Розуміння ситуації там було мало: «Давайте ми самі». Пояснював, що люди мерзнуть – електроенергії не вистачає. Якщо навіть припустити, що в кожній квартирі є електрообігрівач, який споживає до 2 кВт, то не зможемо забезпечити електроенергією інші громади на південь від Ладижина – Бершадь, Чечельник, Теплик, Тростянець… Ладижин «з’їдав» весь об’єм.
Я читав коментарі, що мені писали на Фейсбуці: по 14-16 годин не було світла… Лише після запуску централізованого опалення в Ладижині ми змогли дати більше електроенергії на сусідні громади.
Зрозумійте, всі процеси в області із забезпечення електроенергією, теплом, водою — пов’язані.
– Коли скасовуєте надзвичайний стан у Ладижині?
– Комісія вирішує.
– Блекаут…
– Був. Кілька годин 23 листопада. Так. Я був до нього готовий. Як і до початку війни.
– Як довго Ви готувались до початку війни?
– З вересня 2021-го. Тоді почав формувати територіальну оборону області. У грудні вже було прийнято рішення на сесії обласної ради щодо забезпечення коштами ТрО. Я був ініціатором, і громади давали кошти на створення 120 бригади тероброни. Ми готувались, визначили пріоритети. «Хребет» – офіцерський склад був сформований, особисто брав участь у виділенні приміщень для керівного складу, для штабу тощо…
За Законом «Про Національний спротив», я очолюю штаб територіальної оборони зони ТрО.
– По суті, Ви – головний в області.
– Бо начальник військової адміністрації, але я отримую прямі вказівки військового керівництва.
– Як спрацювало ТрО на початку війни?
– Я вдячний чоловікам, хлопцям, які одразу прийшли до лав ЗСУ…
Спочатку ще не розуміли, наскільки швидко рухаються російські війська – бачили їх рух колонами. Тепер знаємо, що вони застосували неправильну тактику — їх розбили українські війська.
Скажу так: ми мали сили і засоби, щоб тримати оборону Вінницької області. На щастя, на підступах ворога зупинили наші сусіди — Київ.
Одразу ж поясню: у нас область не тилова, а визначена як опорна. Тому що з початку війни активні бойові дії велись на території Житомирської та Київської областей, з якими межуємо. Тобто ми — наступні. І я як начальник військової адміністрації щодня був на зв’язку із Київською областю, з Житомирською… Розумів, що наступний — я. І це не просто блокпости поставити… До речі, блокпости в хаотичному режимі заважали руху людей, які їхали із зони активних бойових дій – з сім’ями, дітьми, тваринами… Зима, закінчилось пальне, треба забезпечити водою, продуктами харчування… Але вінничани згуртувались. Вразили мене прості люди, волонтери, які цілодобово приймали переселенців, готували і роздавали їжу. Хоча самі були голодні… Наші люди – неймовірні! Нас справді не зламати!
«14 липня… я побачив пекло»
– Перший ракетний удар по області 24 лютого – Калинівка, другий 6 березня – аеропорт… І от 14 липня – Вінниця, площа Перемоги… Ви перший приїхали на місце ракетного удару.
– Перший був Руслан Шевчук (начальник Головного управління ДСНС України у Вінницькій області – авт.), я приїхав після нього… Завжди розумію, що маю знаходитись на місці, координувати всі дії щодо забезпечення евакуації, ліквідації наслідків. Без вагань.
14 липня… я побачив пекло. Побачив те, що жодного разу в житті не бачив. Знав, що на місці був Шевчук. Він був з іншого боку площі, мені було спокійно, що він там. Але… Відсутній зв’язок, а потрібна негайна комунікація. Старлінк вже потім був…
Перші хвилини після вибуху — це нерозуміння ситуації, бо Вінниця, якщо вже відверто, була розслаблена, ніби війна десь там, далеко. А тут масований удар по центру міста. Загинули цивільні, діти… Поранені, крики, дим… Я побачив закривавлену людину, яку знаю більше 20 років…
Після 14 липня зрозумів, як коректувати систему екстреної медицини. Власне, хочу відзначити транспортну медицину військового шпиталю – того дня вони показали, як треба працювати.
Вдячний усім, хто рятував інших. Пам’ятаю двох дівчат – медики з Нацгвардії. Вони їхали в тролейбусі, побачили удар, вийшли і бігли, щоб надати першу допомогу постраждалим…
Мій заступник Олександр Піщик знаходився з другого боку, на його очах командир ВСП виносив людей крізь вогонь… Але багато хто був у стані шоку…
До приїзду начальника поліції ми координували поліцію. Чітко спрацювали військові…
Я мусив координувати, хоча було важко – велика площа, два заїзди. Сюди виносять загиблих, туди — поранених… І ще ж тривога — попередження про четвертий ракетний удар. Найголовніше було — забрати людей з площі. Бо потім, як показав і Ладижин, через певний проміжок часу ракета може прилетіти у те саме місце.
– Що буде з Будинком офіцерів?
– Як і пообіцяв, будівлю накрили, аби зменшити руйнування.
Усі знають, що я займався КВНом, потім «Ліга Сміху». І вперше організував концерт у 2003 році саме в Будинку офіцерів. Так, для мене важливо відновити його.
Фасад змінювати не можна – статус пам’ятки архітектури місцевого значення, але залу потрібно зробити більш сучасною, комфортнішою. Але торгового центру там не буде.
Буде на площі Перемоги меморіал про 14 липня 2022 року. У просторі там має бути пам’ять… Пам’ять про 28 загиблих. Це місце розпачу і болю для Вінниці.
Водночас площа Перемоги має нагадувати про життя. На місці трагедії зустрічались із родичами загиблих, обговорювали бачення меморіалу, їхній перший ескіз — голуби, які злітають угору як символ миру, свободи і неба…
«Я – місцевий. Я все знаю»
– Сергію Сергійовичу, в одному інтерв’ю військовий льотчик-винищувач Вадим Ворошилов – уже Герой України, який 12 жовтня врятував Вінницю від чергового удару, згадував про Вас і каву в лікарні. Розкажіть, як це було?
– Я знав, що льотчик вдало катапультувався і його «швидка» повезла в лікарню. До речі, він сам викликав, сказав, що після ДТП)) У лікарні зачекав, коли оглянуть лікарі, були незначні травми. Вадим сказав, що перед вильотом зробив собі каву і не встиг випити. То ми вже з ним вночі пили каву.
Насправді, я гордий знайомством з Вадимом, який за життя став Легендою. Того дня в повітрі він збив п’ять дронів-камікадзе, а напередодні — дві російські крилаті ракети. Його унікальність ще й в іншому: він знову у літаку, а це велика рідкість, коли льотчик після катапультування може літати. Власне, перед від’їздом з Вінниці Вадим уже до мене заходив на каву).
– На Вінниччину переїхали національні університети з Харкова, також військова медична академія. Чому саме до нас?
– Знаю, але не скажу зараз. Ті, що переїхали до нас, теж знають… Після війни розповім більше. Особливо — про медиків у пікселі. Запитайте мене про це потім.
– У вас в кабінеті півень, як у Бориса Джонсона.
– Але цей не з Бородянки! Коли побачив, що президент подарував таких півнів прем’єр-міністру Великобританії, я згадав, що у мене в селі є такий. Попросив привезти. Це той символ, на який не розраховували росіяни. Тому він у мене в кабінеті. Нехай не розраховують — Вінниця не здається!
– В області йдуть великі кадрові зміни. Під час війни мери складають повноваження, заяви «за власним бажанням». Пишуть начальники департаментів, директори комунальних підприємств, державних відомств, які десятками років їх очолювали — пережили у своїх кріслах уже не одного губернатора. Але не Вас. Що сталося, Ви не знайшли спільної мови?
– Це та біда, на яку особисто мені скаржились люди.
– То це пов’язано з війною?
– Ні! Це принципова позиція. Я маю бути за людей. Люди говорять правду.
– Люди – різні. Можуть різного наговорити…
– Повірте, я все знаю. Я – місцевий. Вінницький.
– А в Київ коли назад заберуть? Стільки чуток було про повернення Борзова…
– Розмови з президентом про це не було. З іншими – були. Я точно знаю, що під час війни моя присутність тут більш ефективна. А далі – життя покаже. Політиці місця немає. Працюємо на Перемогу! Треба дякувати ЗСУ за кожен день. У нас з вами немає права на відпочинок, на вихідні, відпустку. Маємо спати менше, ніж ворог, а ризикувати результативніше. Дякую усім, хто працює заради держави. Це конкретна робота кожного українця.
Олександра МАЄВСЬКА
Посилання на джерело:
