Сергій Борзов: Ми маємо шанувати пам'ять про загиблих, аби не допускати проявів ворожнечі – ні расової, ні національної

29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення.

Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей…

«Сьогодні День пам’яті жертв Бабиного Яру… Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії. Вінниця входить до переліку тих міст, де кількість знищених євреїв сягнула понад 80 відсотків від усіх, які проживали в регіоні у той час. За приблизними підрахунками, це 200 тисяч осіб. З них – близько 5 тисяч дітей. Ще до війни на Вінниччині було майже дві сотні єврейських містечок і селищ. І в кожному з них є свій «Бабин Яр»... Пам’ятаємо про це. Ми маємо шанувати пам'ять про загиблих, аби не допускати проявів ворожнечі – ні расової, на національної», – наголосив голова ОДА Сергій Борзов.

Нагадаємо, що передумовою до проведення розстрілів була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

За роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, загинуло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів у 1943 році.

За словами Сергія Борзова, в радянські часи про страшну подію воліли мовчати. 29 вересня 1966 року дисидент Іван Дзюба виступив із промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».