Спорожніла без тебе Земля...

Є такий вислів … «Людина, що перемогла долю, перемогла себе…».

Впевнені у тому, що за усе своє життя Раїса Панасюк здобула повне право визначити себе як справжнього переможця, як дійсного борця, як впевненого оптиміста…

Відійшла у вічність вчора наша Рая… Знаючи цю велику жінку не можна не захоплюватись її душевністю, щирістю, і одночасно - наполегливістю, інколи навіть певній впертості на шляху до досягнення мети. А зробити за той час, що їй був відведений на Землі, вона встигла багато чого.

У своєму житті і своїй діяльності вона навчилася сама, і усіх таких, як вона, перш за все не соромитись свого стану, довести спочатку собі, а, згодом, й усьому суспільству, що люди з інвалідністю не мають бути приречені на самотність, що вони, як і фізично здорові громадяни можуть творити, думати, навчатись, повноцінно працювати, створювати належний суспільний продукт, а головне – об`єднувати навколо себе небайдужих людей, таких, яким не соромно мати за друзів людей з обмеженими можливості, бути їхніми колегами, співробітниками, партнерами по справі та громадській діяльності.

Велика душевна сила цієї жінки довела високим мужчинам у різних кабінетах, що гендерна рівність та визнання цілковитої повноцінності людей з інвалідністю – це цілком виправдана й необхідна суспільна справа, яка лише говорить про здоров`я нації, про її духовне збагачення, про її суспільну дорослість.

Все своє життя вона віддала одному з перших в Україні міському центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Гармонія». Це по праву її дітище, її надія на майбутнє, її доля; це те, що насправді допомогло їй та іншим людям з обмеженими можливостями перемогти себе... Вона поринала у будь-яку роботу, навчання (здобула дві вищі освіти), спілкування; її невпинна працелюбність дала їй змогу стати Урядовим уповноваженим з прав осіб з інвалідністю та згодом набути звання «Заслужений працівник соціальної сфера України». Громада Вінниці визнала Раїсу Панасюк, і заслужено присвоїла їй минулого року звання «Почесний громадянин».. і ще…ще.. ще багато – багато нагород, визнань, подяк…

Але найбільше її визнання – це те, що вона навчила себе, і таких, як вона не боятися долі, не лякатися обставин, не ховатись від випробувань… А йти вперед,  назустріч меті, і кожного кроку – перемагати!

Глибоко сумуємо, співчуваємо близьким і рідним, і вічно пам`ятатимемо наше світле сонце – Раєчку Панасюк….