«Знати» й «захищати» завжди йдуть поруч – Президент України привітав дошкільнят, школярів і студентів із початком нового навчального року

Дорогі діти!

Школярі, студенти!

Діти України, які сьогодні вперше йдуть до школи. Школярі, які повертаються до навчання. Студенти, які здобувають професію. Дорогі друзі!

Сьогодні 1 вересня – ваш день, важливий для всіх нас день, День знань.

Цьогорічне 1 вересня дуже відрізняється від тридцяти попередніх. Але все ж об’єднує в собі десятки попередніх.

Попередніх років, попередніх століть. Битв, які були, і битв, які тривають. Перемог, які вислизали з рук нашого народу, і перемог, які українці здобували, і тієї перемоги, яка обов’язково буде.

Сьогодні в нас День знань – 190-й день знань. Знань, які резюмують понад тисячоліття українського. Української історії, української культури, українського життя. Життя попри все, попри будь-які загрози.

Попри ворожі прагнення, які завжди програвали й програють нашому бажанню жити.

Вашому бажанню. Бажанню кохати й дружити, розвивати й розвиватися, берегти отримане від батьків і пізнавати нове. Тобто навчатись і міцніти.

Ось про що цей навчальний рік – такий особливий.

Він починається для всіх по-різному. Хтось далеко від дому – в інших регіонах України. Хтось далеко від дому – в інших країнах. Хтось дистанційно – в онлайн-форматі. Хтось у рідній школі чи у своєму університеті, але все ж не у спокої.

Однак важливо, що навчальний рік починається. Важливо, що навчання триває. І що знання про Україну не переривається.

Бо це знання дає нам міцність. Це знання стало нашою зброєю.

«Знати» і «захищати» завжди йдуть поруч. Знати понад тисячолітню історію нашої державності й захищати, коли хтось каже, ніби України не існувало. Знати нашу географію – нашу прекрасну землю, наше чудове море – і захищати не просто територію, а неймовірні місця, у яких у різні часи творилася наша ідентичність. Знати нашу культуру, чути українське слово, бо в нашій культурі, у нашій літературі, у нашій поезії – відповідь.

Відповідь Шевченка й Франка, Лесі Українки та Стуса, Симоненка й Гончара, Ліни Костенко і багатьох інших... Відповідь – чому ми переможемо.

 

Білу ніч, як кришталь, дзвінку

Крик ракети прорвав.

Небо все у кривавім вінку,

В терновім вінку заграв.

           

Що на це відповіли українці?

24 лютого ми об’єдналися. Всі об’єдналися. Стали на захист найріднішого, що в нас є. І ви показали себе – наші діти.

 

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

           

Наші діти підтримували нас, підтримували державу. Дуже швидко подорослішали. Не злякались, а допомагали. Допомагали в бомбосховищах. Дбали про батьків, які були поранені. Носили воду і їжу військовим. Збирали гроші, щоб віддати волонтерам на армію. Українськими дітьми можна тільки пишатися.

           

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,

Сталить твій дух – тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

Ніхто не зіб'є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій – допоки скону,

Допоки світу й сонця – стій і стій…

Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,

Той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався,

До нього сам Господь тебе прирік.

 

Цього літа ні в кого не було літа. Час минув, ніби із зими – в зиму.

Замість дитячих майданчиків доводилося бути в підвалах. Замість гри у футбол на вулиці доводилося залишатись із дорослими й чути забагато трагічних новин.

Але ви були сміливими. І ви зробили свій вибір – вибір на користь України.

Всієї України – від Ужгорода до Ялти, від Чорноморська до Харкова. На користь усього нашого народу.

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

І то для них таки й була наука,

Коли у всього світу на виду,

Немов у жорнах, дужі наші руки

Перемололи варварську орду.

 

Ми всі знаємо, що перемога буде. Ви всі  це знаєте, що перемога буде. У вас вкрали частину дитинства, частину юності... Але ви вільні. Завжди будете. Тож будьте гідними своєї волі і нашої України.

 

У кожного в руках тяжкий залізний молот,

І голос сильний нам згори, як грім, гримить:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить».

 

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

А буде син, і буде мати, і будуть люде на землі.
           

Сьогодні ви йдете до школи, повертаєтесь до навчання, продовжуєте здобувати освіту. Сьогодні ви йдете до можливості побачити, почути, пізнати Україну. Знання про неї, слова про неї, мрії про неї – які всі були про вас. Про ваше життя. Вільне, чисте, сміливе й розумне.

Я не можу не привітати сьогодні наш народ із тим, що в України є такі діти. Є такі ви.

Слава Україні!