Є необхідність збереження мовного розмаїття в Україні

“В Україні немає нечисленних етносів, у нас немає ієрархії національних меншин. Кожна національна громада, кожна етнічна спільнота робить унікальний внесок у загальну українську культуру. Той внесок, який може зробити тільки вона, і ніхто інший”, – зазначив  Голова ДЕСС Віктор Єленський на пресконференції  з нагоди Міжнародного дня рідної мови, повідомляє пресслужба ДЕСС.

У заході взяли участь представники етноспільнот та корінних народів України, а також представники державних органів влади.

Обговорювали питання про державну політику в сфері захисту, розвитку і популяризації різних мов в Україні. Спікери також розповіли про стан мов корінних народів та національних меншин України в час війни, зокрема мов, які перебувають під загрозою зникнення внаслідок окупації території України російською федерацією.

“Я сенситивно відчуваю необхідність збереження цього мовного розмаїття, яке існує в Україні. Рідну мову людини нічим не можна замінити. І ми знаємо, що всі ці струмки зливаються в одне українське море. Громадяни і негромадяни, що живуть в Україні, мають право розвивати свої культури і мови, і це сприяє тому, що всі національні меншини та корінні народи України розвивають свою самобутність та роблять внесок у самобутність та унікальність України”, – висловився Голова ДЕСС Віктор Єленський.

Повномасштабна війна згубно вплинула на збереження рідних мов для національних меншин (спільнот) та корінних народів в Україні. Голова ДЕСС підкреслив: “Нам неймовірно важливо підтримати мови, які зараз під загрозою  зникнення».

Про факти лінгвоциду на окупованих росією територіях розповів Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. На його думку, цим разючим порушенням прав людини мають перейматися також і міжнародні організації та правоохоронні органи.

“У нас є проблеми, які ми не полишаємо. Існують факти лінгвоциду на окупованих територіях і Криму, і частини Донецької та Луганської областей, які повинні залишатися предметом уваги міжнародних і правозахисних організацій. Вони мають долучати відповідні факти, такі як спалення книжок; витіснення української і кримськотатарської мов з освітнього процесу; вивезення, приниження, вбивства вчителів, які викладали або продовжують викладати мови – і державну, і мову національних меншин, і корінних народів у закладах освіти. Ці факти є предметом лінгвоциду як складової геноциду”, – вважає Тарас Кремінь.

Нинішня політика лінгвістичного терору з боку російських окупантів не є новою, вона має багату історичну «традицію». Її корені ховаються у імперіалістичному прагненні знищення ідентичностей народів. Так вважає В’ячеслав Ломброзо – заступник голови Міжнародної громадської організації «Фонд досліджень та підтримки корінних народів Криму», представник кримчацького народу в України.

“Перехід на кирилицю, намагання знищити мову – все це прояви російського тоталітаризму, спрямовані на те, щоб люди не самоідентифікували себе. Тому відновлення, збереження мови – це по суті є боротьба із тоталітаризмом”, – зазначив він.

Схожий висновок зробив і Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров: “Щоби знищувати інші культури чи підкорені народи, в людей вбивали колективну пам’ять і знищували їхню мову. І це була найкоротша дорога до знищення народу”, – зауважив він, також додавши, що кримськотатарська мова методично винищувалася радянською владою.

“Наше покоління і ми, представники багатьох народів, відчули це. Півстоліття день у день була заборонена кримськотатарська школа. З 1944 року – року депортації кримських татар і до 1994 року, поки Україна не стала незалежною, кримськотатарських шкіл не існувало. Катастрофічні наслідки такої політики для мов згодом дуже важко виправляти. І це стосується і української мови, яка роками зазнавала утисків від російських загарбників”, – підкреслив Чубаров.

Схожа ситуація за радянських часів спіткала й носіїв інших унікальних мов. Зокрема етнічні болгари також не мали можливості вивчати рідну мову, поки Україна не здобула незалежність і не змінила насильницькі устрої радянського режиму.

“Росіяни завжди враховували фактор мовних утисків, і агентура, і пропаганда активно працювала на українських територіях і на теренах Болгарії. Тож можливість вивчати болгарську мову ми отримали лише в 90-х роках, коли Україна отримала незалежність”, – розповіла етнічна болгарка, режисерка, засновниця міжнародного етнографічного кінофестивалю “ОКО” Тетяна Станєва.

Вона акцентувала на дивовижній силі, яку має мова для кожного народу, силі, яку визнають навіть диктатори у намаганнях заглушити унікальність етносів.

Старі методи боротьби з етнічними ідентичностями росіяни використовують і нині. Про катастрофічну ситуацію, в якій нині опинилися урумська та румейська мови греків Надазов’я розповів Олександр Рибалко – дослідник та розробник кількох проєктів щодо збереження їхньої культури. Зараз ці мови під загрозою знищення, адже більшість носіїв перебувають у окупації.

“Сьогодні майже вся територія, де проживають носії урумської та румейської мов, окуповані росією. Знищені наші музейні колекції, знищені місця, де відбувалися культурні події, наша література. Ситуація ускладнюється і тим, що обидві наші мови не внесено до Закону про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, обидві мови також не є кодифікованими. Носії мови в окупації, хтось виїхав в інші міста та країни, тож громада нині розпорошена по світу”, – зазначив Олександр Рибалко. На його думку зарадити у цьому складному становищі може розробка Державної програми підтримки і розвитку румейської та урумської мов надазовських греків.

Серед спікерів на пресконференції виступила також голова ГО “Асоціація вчителів етнічних румун України” Лілія Говорнян. Вона розповіла про румунську національну меншину Буковини, яка активно сприяє вивченню державної української та рідної румунської мов.

“Адже мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це найцінніший скарб, мудра Берегиня будь-якого народу”, – зазначила вона.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь підкреслив, що нині надважливим є берегти розмаїття мов України, однак дбати і про державну мову, адже саме вона, згідно Конституції і Закону про мову, “є єдиною мовою порозуміння між різними соціальними, етнічними, культурними і віковими групами”.

Нині українці – незалежно від етнічного походження, проявляють мужність у захисті своєї державності, незалежності, свого права на свободу та демократію. Нині гасло “Ми різні, але ми єдині” стало символом нашої згуртованості, запорукою нашої Перемоги.

З Міжнародним днем рідної мови!