Вінницька
обласна військова адміністрація

План дій – замість перебільшених ризиків. Приймати сльози та сум дитини – замість того, щоб намагатися її постійно розвеселити. 
«Підтримувати малечу, доки її мама чи тато на війні, це дуже складне завдання для дорослих, що замінюють батьків. Тому психологиня Марія Сичинська  підготувала для них низку порад у форматі як «варто» й «не варто» робити», – зауважила Перша леді України Олена Зеленська.

Приміром, варто спокійно, впевнено й обережно проговорювати з дитиною план дій, якщо є ризик втрати одного або ж обох батьків. Для наймолодших можна розповісти історію у вигляді казки про «хрещену маму», яка обов’язково не лишить малюка в біді. Старшим дітям варто дати контакти необхідних служб та дорослих. Повторюйте: це запасний план і радше за все він не знадобиться.

Не варто ж – налаштовувати дитину на найгірше, постійно перебільшувати ризики, щодня говорити про можливу загибель батьків. Якщо відчуваєте, що не можете впоратися з емоціями – краще самому звернутися до психолога.

Варто фільтрувати та обговорювати новини, що їх отримує дитина, щоб побачене чи почуте її не травмувало. Користуйтеся сервісами для батьківського контролю, а з підлітками, яких обмежити складніше, обговорюйте новини, які вони почули – щоб спростувати чутки та зменшити рівень тривожності.

При цьому асболютно не варто обговорювати з іншими дорослими будь-які тривожні новини при дитині. Ви можете дозволити собі емоцію чи неперевірений факт, а дитина буде його постійно розвивати в голові.

Як варто говорити з дитиною про смерть, витримувати баланс між об’єктивною реальністю та надмірною турботою, як правильно підтримувати зв’язок з батьками - далі у картках, які підготувала психологиня.